Мої спогади про надання допомоги пораненим
Monday, 28 April 2025 04:20![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ryativna_otrutahttps://m-z-t.dreamwidth.org/122033.html
Поки мій напарник відпочивав, я чергував біля входу в бліндаж.
Це був 7й день на позиціях, і завтра ми мали їхати додому.
Мене здивувала незвична тиша. Півтори чи дві години не було ні дронів, ні обстрілів.
«Це через сильний вітер»,- зрозумів я.
Згодом вітер стих. Хлопці з Айдара, Ганц і Гієна, пішли тягнути загиблого. Час – приблизно 17:30.
«Бля. Погода покращується. Зараз йти хуйово»,- сказав я Мокрому, своєму напарнику. Але Айдар – безбашені чуваки, і хто ми щоб щось їм радити.
Через півгодини почались часті прильоти в стороні куди пішов Ганц. "Мабуть це по них",- подумали ми.
Незабаром до нас забігає Гієна. Каже що ще по дорозі до 200го їх змалювали, а в процесі роботи почались жорсткі прильоти і скиди. В Гієни поранення були множинні але незначні. У Ганца - щось більш серйозне, він не міг сам пересуватись.
Я почав надавати допомогу Гієні. Кілька неглибоких уламкових поранень. Я промив рани Хлоргексидином, забинтував і дав пілпак. Мій напарник тим часом виясняв що робити з Ганцом - де він, який його стан, готував спорядження для його евакуації.
В певний момент в сусідній бліндаж хтось забіг, стогнучи. Ми зрозуміли що це був Ганц. Мій напарник пішов до нього. Почався прицільний щільний обстріл і скиди.
По рації передають - хлопці, там нашим олівчикам потрібна ваша допомога. Є ще поранені, на інших позиціях.
«Йобаний рот, це пизда…». Стільки поранених одночасно – це йобаний жах.
До мене в бліндаж забігають ще 2є. Весна і Сизий. Вони розповідають що у них пряме попадання в бліндаж. Вони двоє змогли вибігти і прийти до нас. Ще 2є лишились там, тяжкі.
Обстріли посилюються, дрони скидають ВОГи, гранати, запальнички.
19 вечора. Треба дотягнути до темноти, кажу я хлопцям. Тільки б не газ, думаю про себе.
По рації тим часом волають щоб ми йшли витягати пациків з бліндажа де було пряме.
"Не можемо, щільні опади."
Я питаю які поранення у Сизого і Весни. У Весни нічого, у Сизого вирваний шмат шкіри в стегні. І стоїть турнікет над раною. Кров не тече. Я оглядаю його повністю. Крім стегна поранень немає.
Даю пілпак. Прикладаю до рани гемостатичний бинт. По-трошку розкручую турнікет. Кров не тече. Накладаю тугу пов'язку.
По рації продовжують наполягати щоб ми ішли за 2ма тяжкими.
Починаємо чути постріли. Перша думка - що нас штурмують. Але потім ми розуміємо що це детонація БК. Доповідаємо по рації - поки не можемо піти. Виходимо на голосовий контакт. Чуємо як нам кричить один з поранених - Дід.
Мокрий з сусіднього бліндажа бачить що стеля нашого бліндажа горить. Він бере пляшки в які ми пісяли і починає гасити пожежу.
Десь о 20:00 вибухи вщухають, дрони відлітають, починає темніти і мій напарник з цілим Айдарівцем біжать за Дідом. Ми допомагаємо його занести в бліндаж і кладемо на ліжко.
Мокрий набирає в шприц Трамадол і дає мені вколоти. Я не впевнений що це хороша ідея, але роблю як каже старший.
У Діда перелам трохи вище гомілки, нога поламана під кутом 90°. Турнікет на стегні.
Іду по протоколу.
Масивна кровотеча - зупинена.
Дихальні шляхи чисті, потерпілий в свідомості і розмовляє.
Оглядаю грудну клітку на предмет поранень. Чисто. Не перевіряю дихання, тому що візуально воно нормальне. Хоча можливо дарма.
Перевіряю ще раз кінцівки на предмет поранень, перепитую у нього де болить. Каже - тільки нога. Думаю чи можна накласти тампонаду. Вирішую що ні - відчленування занадто сильне, і тампонада не буде триматись. Накладаю турнікет трохи вище рани. Перепитую ще раз як давно він наклав турнікет. Годину тому. Розпускаю турнікет на стегні. Кров не тече.
Пройобую поміряти пульс і не ставлю пульсоксиметр.
Перевіряю голову. Питаю чи не холодно.
Даю йому пілпак. Заклеюю маленькі рани на нозі. На другій нозі відірваний ніготь - замотую теж. Роблю ретельне шинування.
Він просить обезбол і води. Даю і те і те.
Дід каже що Фрагола живий, але не може вилізти. Ми з Весною вирішуємо побігти за Фраголою.
Заносимо його в бліндаж, кладемо на підлогу. Мокрий робить укол Трамадола в м'яз.
Оглядаємо бійця. На гомілці турнікет і ізр бандаж, нічого не тече. На стегні рвана рана, з неї теж не тече.
Він в свідомості, сідає, щось говорить.
Потім лягає.
Він починає втрачати мовлення, закатувати очі, складно дихати.
Пробую вивести йому щелепу. Тисну з усієї сили - нічого не виходить, дуже сильно зціпив зуби. Ставлю назотрубку в ніс.
«Можливо справа в Трамадолі», - кажу мокрому. Питаю чи є в нього Налоксон. Каже що нема.
Мокрий набирає Адреналін в шпиц і вколює пораненому. Не розумію навіщо.
Оглядаємо його повністю ще раз. Ознак пневматораксу чи ЧМТ не знаходимо. Потім знаходимо маленьку дірочку в районі лобка, з якої видно трохи кишок.
Міряю пульс. Чую пульс в своїх пальцях. Пройобую поміряти на шиї.
Беру у Мокрого амбушку. Починаю СЛР.
Живіт підіймається. Але сам пацієнт дихати не починає.
Низ живота набухає. Очевидно внутрішня кровотеча.
Розумію що ми не зробили ретельний огляд. Але це б йому мало допомогло. Можна було б ввести Транекс і цим спинити кровотечу. Це навряд би допомогло. Але треба було це зробити. Якби не пройоб.
Перевіряю зіниці - на світло не реагують. Перевіряю дихання - немає.
Десь через 20 хвилин вирішуємо не продовжувати його відкачувати. Накриваємо обличчя спальником.
Тим часом Айдарівці приходять на евакуацію Ганца і швиденько його виносять.
Ставимо Діду катетер. У мене виходить тільки з 4го разу, хоча вени наче хороші.
Ставимо крапельницю з 2г ТХА.
Дід блює всю воду яку випив.
Даю протирвотне струминно - Ондансетрон. Даємо ще обезбол - Нефопам, теж струминно. Даю 500 мл фізрозчину ВВ.
Дід питає як там його нога.
"Будеш з протезом. Але протез нижче коліна, це дуже добре. І більше не будеш на фронті".
Через хвилин 30 Дід заспокоюється і навіть засинає.
Зі світанком ми починаємо його евакуйовувати, це займає майже 14 годин.
Поки мій напарник відпочивав, я чергував біля входу в бліндаж.
Це був 7й день на позиціях, і завтра ми мали їхати додому.
Мене здивувала незвична тиша. Півтори чи дві години не було ні дронів, ні обстрілів.
«Це через сильний вітер»,- зрозумів я.
Згодом вітер стих. Хлопці з Айдара, Ганц і Гієна, пішли тягнути загиблого. Час – приблизно 17:30.
«Бля. Погода покращується. Зараз йти хуйово»,- сказав я Мокрому, своєму напарнику. Але Айдар – безбашені чуваки, і хто ми щоб щось їм радити.
Через півгодини почались часті прильоти в стороні куди пішов Ганц. "Мабуть це по них",- подумали ми.
Незабаром до нас забігає Гієна. Каже що ще по дорозі до 200го їх змалювали, а в процесі роботи почались жорсткі прильоти і скиди. В Гієни поранення були множинні але незначні. У Ганца - щось більш серйозне, він не міг сам пересуватись.
Я почав надавати допомогу Гієні. Кілька неглибоких уламкових поранень. Я промив рани Хлоргексидином, забинтував і дав пілпак. Мій напарник тим часом виясняв що робити з Ганцом - де він, який його стан, готував спорядження для його евакуації.
В певний момент в сусідній бліндаж хтось забіг, стогнучи. Ми зрозуміли що це був Ганц. Мій напарник пішов до нього. Почався прицільний щільний обстріл і скиди.
По рації передають - хлопці, там нашим олівчикам потрібна ваша допомога. Є ще поранені, на інших позиціях.
«Йобаний рот, це пизда…». Стільки поранених одночасно – це йобаний жах.
До мене в бліндаж забігають ще 2є. Весна і Сизий. Вони розповідають що у них пряме попадання в бліндаж. Вони двоє змогли вибігти і прийти до нас. Ще 2є лишились там, тяжкі.
Обстріли посилюються, дрони скидають ВОГи, гранати, запальнички.
19 вечора. Треба дотягнути до темноти, кажу я хлопцям. Тільки б не газ, думаю про себе.
По рації тим часом волають щоб ми йшли витягати пациків з бліндажа де було пряме.
"Не можемо, щільні опади."
Я питаю які поранення у Сизого і Весни. У Весни нічого, у Сизого вирваний шмат шкіри в стегні. І стоїть турнікет над раною. Кров не тече. Я оглядаю його повністю. Крім стегна поранень немає.
Даю пілпак. Прикладаю до рани гемостатичний бинт. По-трошку розкручую турнікет. Кров не тече. Накладаю тугу пов'язку.
По рації продовжують наполягати щоб ми ішли за 2ма тяжкими.
Починаємо чути постріли. Перша думка - що нас штурмують. Але потім ми розуміємо що це детонація БК. Доповідаємо по рації - поки не можемо піти. Виходимо на голосовий контакт. Чуємо як нам кричить один з поранених - Дід.
Мокрий з сусіднього бліндажа бачить що стеля нашого бліндажа горить. Він бере пляшки в які ми пісяли і починає гасити пожежу.
Десь о 20:00 вибухи вщухають, дрони відлітають, починає темніти і мій напарник з цілим Айдарівцем біжать за Дідом. Ми допомагаємо його занести в бліндаж і кладемо на ліжко.
Мокрий набирає в шприц Трамадол і дає мені вколоти. Я не впевнений що це хороша ідея, але роблю як каже старший.
У Діда перелам трохи вище гомілки, нога поламана під кутом 90°. Турнікет на стегні.
Іду по протоколу.
Масивна кровотеча - зупинена.
Дихальні шляхи чисті, потерпілий в свідомості і розмовляє.
Оглядаю грудну клітку на предмет поранень. Чисто. Не перевіряю дихання, тому що візуально воно нормальне. Хоча можливо дарма.
Перевіряю ще раз кінцівки на предмет поранень, перепитую у нього де болить. Каже - тільки нога. Думаю чи можна накласти тампонаду. Вирішую що ні - відчленування занадто сильне, і тампонада не буде триматись. Накладаю турнікет трохи вище рани. Перепитую ще раз як давно він наклав турнікет. Годину тому. Розпускаю турнікет на стегні. Кров не тече.
Пройобую поміряти пульс і не ставлю пульсоксиметр.
Перевіряю голову. Питаю чи не холодно.
Даю йому пілпак. Заклеюю маленькі рани на нозі. На другій нозі відірваний ніготь - замотую теж. Роблю ретельне шинування.
Він просить обезбол і води. Даю і те і те.
Дід каже що Фрагола живий, але не може вилізти. Ми з Весною вирішуємо побігти за Фраголою.
Заносимо його в бліндаж, кладемо на підлогу. Мокрий робить укол Трамадола в м'яз.
Оглядаємо бійця. На гомілці турнікет і ізр бандаж, нічого не тече. На стегні рвана рана, з неї теж не тече.
Він в свідомості, сідає, щось говорить.
Потім лягає.
Він починає втрачати мовлення, закатувати очі, складно дихати.
Пробую вивести йому щелепу. Тисну з усієї сили - нічого не виходить, дуже сильно зціпив зуби. Ставлю назотрубку в ніс.
«Можливо справа в Трамадолі», - кажу мокрому. Питаю чи є в нього Налоксон. Каже що нема.
Мокрий набирає Адреналін в шпиц і вколює пораненому. Не розумію навіщо.
Оглядаємо його повністю ще раз. Ознак пневматораксу чи ЧМТ не знаходимо. Потім знаходимо маленьку дірочку в районі лобка, з якої видно трохи кишок.
Міряю пульс. Чую пульс в своїх пальцях. Пройобую поміряти на шиї.
Беру у Мокрого амбушку. Починаю СЛР.
Живіт підіймається. Але сам пацієнт дихати не починає.
Низ живота набухає. Очевидно внутрішня кровотеча.
Розумію що ми не зробили ретельний огляд. Але це б йому мало допомогло. Можна було б ввести Транекс і цим спинити кровотечу. Це навряд би допомогло. Але треба було це зробити. Якби не пройоб.
Перевіряю зіниці - на світло не реагують. Перевіряю дихання - немає.
Десь через 20 хвилин вирішуємо не продовжувати його відкачувати. Накриваємо обличчя спальником.
Тим часом Айдарівці приходять на евакуацію Ганца і швиденько його виносять.
Ставимо Діду катетер. У мене виходить тільки з 4го разу, хоча вени наче хороші.
Ставимо крапельницю з 2г ТХА.
Дід блює всю воду яку випив.
Даю протирвотне струминно - Ондансетрон. Даємо ще обезбол - Нефопам, теж струминно. Даю 500 мл фізрозчину ВВ.
Дід питає як там його нога.
"Будеш з протезом. Але протез нижче коліна, це дуже добре. І більше не будеш на фронті".
Через хвилин 30 Дід заспокоюється і навіть засинає.
Зі світанком ми починаємо його евакуйовувати, це займає майже 14 годин.
